А я люблю свою сливку Бендрика!

Від добра добра не шукають, і після появи у мене власного сорту – сливки Бендрика (див. «Огородник» №2, 2014 р. та №2 за 2016 р.) – моя велика колекція виявилася непотрібною, залишилося лише кілька ранньостиглих сортів. Від своїх батьків мої сливки успадкували найкращі якості: від батька Де Барао – жовтий колір, форму, смак, відсутність твердого зеленого плямки біля плодоніжки, від матері – червоний колір і завидну стійкість плодів до фітофторозу та сонячних опіків. На відміну від батьків, потомство виявилося дуже врожайним. За сприятливих умов на першій та другій кисті зав’язується до 25-30 штук сливок, а вага однієї кисті – до 2 кг.

Сію у два терміни – на початку квітня та наприкінці квітня – початку травня. Це забезпечує гарантований урожай, оскільки частина рослин не потрапляє під виснажливу спеку, коли плоди можуть не зав’язатися через стерилізацію пилку. Помідори першого посіву йдуть на їжу та соки. А врожай другого посіву, зібраний наприкінці вересня до настання осінніх заморозків (мої помідори можуть витримати приморозки, якщо їх накрити зверху), можна квасити, а під час дозрівання їсти всю зиму. Зберігати плоди слід у сухому приміщенні, куди не проникають тумани. Я зберігаю їх у будинку. На відміну від інших сортів, після дозрівання вони не втрачають приємного смаку, а при тривалому зберіганні в них не проростає насіння.

Від поливів я відмовився. Политі ввечері та спітнілі за ніч помідори створюють умови для розвитку фітофторозу. Я роблю лише вологозарядний полив під час висадки розсади в ґрунт – і все, корінь сам знаходить вологу в глибині й бере необхідну кількість тоді, коли це потрібно. Завдяки цьому будь-яку літню засуху сливки Бендрика переносять без поливів. Єдина допомога їм у спеку – це укрити білим спанбондом, щоб створити комфортний мікроклімат і сприятливі умови для запилення.

Сливки вирощую в одне стебло. Їх обов’язково потрібно пасинкувати, оскільки кожен пасинок відкладає отримання врожаю на тиждень і більше. Пасинки та листя видаляю «на пеньок». Підв’язувати їх легко, використовуючи 3 жердини; висота рослини до 1,5 м дозволяє робити це, сидячи на лавці. Нижнє листя прибираю поступово, по 2-3 на тиждень. Наприкінці вирощування залишаю лише 3 листочки у верхній частині рослини. Якщо не зривати перший дозрілий помідор, незабаром дозріє вся китиця. Дозрілі помідори можуть довго залишатися на рослині стиглими гронами.

Відстань у ряду – 25-30 см, міжряддя – 1,1-1,2 м. Посередині між двома рядами помідорів ростуть у ряд морква та цибуля, розташовані поряд. Вони захищають одне одного від цибулевої та морквяної мух, а томати своїм ароматом захищають їх обох. Міжряддя обов’язково мульчую.

Фітофтороз краще попередити. Я роблю це, стимулюючи імунітет рослин органічними препаратами («Мікосан-В», «МікоХелп»). Якщо ж доводиться використовувати хімію, то обираю «Квадріс» – він діє системно (не змивається дощем) і має короткий період очікування.

Якщо після тривалої засухи в період дозрівання плодів випаде сильний дощ, уникнути розтріскування плодів через надлишок вологи можна дуже просто – достатньо відсікти бічні корені помідорів. Я роблю це одразу, поки корені не встигли увібрати зайву вологу. Беру лопату, встромляю її в землю на всю глибину багнета, відступивши від стебла на 12-15 см (не більше), і, вийнявши, знову встромляю поруч, обрізаючи горизонтальні корені спершу справа, а потім зліва від рослини. Як це зробити, можна подивитися на відео.

Залишеного центрального кореня буде цілком достатньо для подальшого живлення рослини. Не рекомендую підривати корені (як це роблять із капустою), піднімаючи рослину — вертикальний корінь може обірватися, а бічні залишаться цілими, що призведе до розтріскування помідорів.

Дбайте про свої рослини, і вони обов’язково віддячать вам рясним урожаєм!

Олександр БЕНДРИК, м. Городня, Чернігівська обл.